Я майже пес, не маю голосу та слави.
Ланцюг, мій символ волі та буття.
Ряднину-ліжечко, постелено до лави,
Чи ж то життя? Так, то моє життя?
Поміж перевертнів, хоча начебто й люди,
За віру добрую, позбувся білих крил.
Спромігся нині, битий від усюди,
Знайти кубло, щоб шерстю стерти пил.
І то вже хліб - лишень би не помиї,
Що той господар відриває від свині.
Та ще ошийник клятий, на старечій шиї,
Як нагорода був одягнений мені.
Якби ж то знав, то мабуть краще із вовками
Давити птицю свійську й різну дичину.
Але приходить острах разом із роками,
Що у червоний куля скрасить сивину.
Я майже пес - не маю голосу, ні волі.
Лишень одним своє підтримую життя,
Тому господарю у горло, краща доля,
Загнати ікла та й піти у небуття.
16.12.16
Я майже пес
© Copyright: Александр Владимирович Кошелев, 2016
Свидетельство о публикации №116121605186
Свидетельство о публикации №116121605186
Рецензии