Недоля дивлюсь я на небо...

В минуту жизни трудную
теснится в сердце грусть… Лермонтов

 Михайло Петренко. Недоля

Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, боже, ти криллів не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав!
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у сонця, у зірок прохать,
Й у світі їх яснім себе покохать;
Бо долі ще змалу кажусь я нелюбий…
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся лихом і щастя не знаю,
І гірко без долі свій вік коротаю;
І в горі спізнав я, що тільки одна, –
Далекеє небо, – моя сторона.
І на світі гірко; як стане ще гірше,
Я очі на небо, – мені веселіше!
І в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Так дайте же крилля, орлячого крилля!
Я землю покину, і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польну,
І в хмарах від світу навік утону!
________________________________________
Примітки
Вперше надруковано в альманасі О. Корсуна «Сніп», X., 1841, с. 175. В «Южном русском сборнике» (1848) вірш подано як першу частину циклу «Небо», без заголовка та епіграфа і з значними текстуальними відмінами:
Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 287.
Дивлюсь я на небо

Мои переводы. Парафраз

Живу я мечтою, застигнутый бурей,               
Летать, словно сокол, в той синей лазури,
О, если бы я ни о чём не жалел,               
Я б землю покинул и в небо взлетел.   

За  облаком белым и солнечным светом,
От края печали к тем дальним планетам.
Найду ли я счастье, безродный,  вдали
От этой суровой родимой земли.

Хотел я бежать от судьбы беспросветной,
Всё ждал, горемычный, попутного ветра,
Чужой у знакомых, чужой у своих, -
Ну кто же разделит любовь на двоих?!          

Где море страданий, убитые братья,
Там, видно, останусь свой век коротать я,
Как милость, мне доля осталась одна:         
 Свободного неба в висках седина.               

Когда же тоска захлестнёт все пределы,         
Я стану мечтать: вновь взгляну я на небо   
И снова забуду, что я сирота, -               
Ведь матерью будет  мне та высота.               

Вспорхнут мои мысли на крыльях веселья:
Достигнута высь, у меня новоселье!
Летаю, как сокол, в той синей лазури!            
Прощайте недоли - предвестницы бури! 
Худ. Антон Якутович