Прощання... Валентина Козачук

                http://www.stihi.ru/2016/12/07/5018


Оригинал:


Грудень, грудень...
Мерзнуть груди
чорної землі.
Ми з тобою,
наші губи,
й серце- як в вогні.
Обіймають
руки-крила,
Поцілунки-жар.
- Ти вже їдеш ,
мій коханий.
 А мене не жаль?
Ти вже їдеш...
Чи ж надовго?
Може навікИ?..
У пюпітр
твоєї долі
дивляться сніги.
Грають тихо,
 тихо дзвонить
зіронька-зоря.
 -Ти люби мене
до скону,
дівчино моя!
Між боями
в самотині
вимріяв тебе!
 Неньці нашій
Україні
 віддаю себе...


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Он на украинском –
                «грудень»,
Месяц мой, декабрь.
Мёрзнут-замерзают груды,
У земли бока…

Мы с тобой и наши губы,
Сердце, как в огне...
Намело сугробов трудных –
Тает в чувствах снег...

Обнимают руки-крылья.
Поцелуев жар.
Ты уже уходишь, милый?
А меня не жаль?!..

Ты уходишь…
И надолго?
Может, на века?..
В нотный стан нелёгкой  доли
Смотрятся снега…

Тихо  стонут, вторя, оба…
– Звёздочка-заря,
Ты люби меня до гроба,
Девочка моя!

В передышке боя ныне
Вымечтал тебя!
Неньке нашей Украине
Отдаю себя…