Поміж нас стільки годин довгої дороги,
Та стільки недоспаних ночей.
Чи пам'ятаєш ти, як святкували власні перемоги?
Це все того коштує-торкання рідних плечей.
З кожним днем я забуваю все скоріше,
Як тебе німою пристрастю любити.
Словами ніжними, довгими, тривкішими.
Я без тебе зовсім розбитий.
Ти жаліла, що ніхто за нас не зможе народитися,
В тебе навіть мислення добротворе.
Так страшно було на тебе злитися.
Дико, коли до тебе хтось ніжно говоре.
Декого, можливо, чекають на станції.
Декого вдома, чи на порозі.
А я буду зустрічати тебе на вулицях Франції.
Аби тільки не загубитися по дорозі.
Ми звикли віддавати один одному біль,
Прихований сум, тривогу,
Я чекатиму скільки завгодно хвилин і годин.
Обіцяй, що дійдеш до початку прологу.
Ми
© Copyright: Агата Морис, 2016
Свидетельство о публикации №116120710931
Свидетельство о публикации №116120710931
Рецензии