Твоя СвадхiстхАна

Наділена ти вдачею, як крицею,
Далекі мандри любиш, мов гітана.
В минулому житті була тигрицею.
А чакра твоя – щира СвадхістхАна.
Чеснот земних чимало в тебе є,
Нуртує Ци в душі твоїй і Прана,
І щастя в Свадхістхані – це твоє!
У Свадхістхані не живе омана.
Твої душа і тіло – дар небес,
І твердь земна, святі вогні і води.
Дарує тобі чакра світ увесь,
Та все ж ти ближче до «тонкОго» Сходу.
У сяйві Місяця, як місячне дитя,
Ти народилась, Місяцем омита.
Сприймаєш ти всю повноту життя,
Коли його проміння в душу світить.
Ти народилась в переддень зими,
Почувши крики породіллі-мами.
Відтоді завжди Місяць із пітьми
Бентежить душу в полі над снігами.
Для тебе часу кращого нема,
Ніж сяйво те чарівне, променисте,
Ніж у наметах місячна зима
Та на морозі зоряне намисто.
Де та, сніжком притрушена, межа,
З якої почалася Свадхістхана?
Де радість, сум, де щастя,  біль, і жаль,
Коли для когось стала ти – кохана?..
Де струми ті, що били між долонь
І озивались жаром в кожнім нерві?
Де спраглої душі святий вогонь
Незгасних, нерозтрачених енергій?..
Тебе життя до Істини веде,
І всі стихії світять променисто.
Не зможеш заспокоїтись ніде,
Аж поки не знайдЕш шляхи до істин.
Твоє сумління чисте, мов сльоза,
Ти – мов дитини щирість бездоганна.
Шукай же Правду! Дій! Твори! Дерзай!
Завжди з тобою буде Свадхістхана.
                © Олег КРАВЧЕНКО