Вродлива

Пломеніє у лузі калина,
Зеленіє у лісі сосна,
Засмутилась вродлива дівчина,
Зрозуміти все хоче вона.
Бідне серце своє розтерзала,
Залишилась у себе в боргу,
Покохала, але не сказала,
А він взяв та і вибрав другу.

Він приходив казав соромлива,
Ніби зіронька в небі ясна,
Чи ти будеш зі мною щаслива,
Бо нажаль твоя врода страшна.
А на світі так часто буває,
Свідки, є, голубі небеса,
Врода часто людей убиває,
Не постійна дівоча краса.

Пломеніє у лузі калина,
Скоро ляже до ніг перший сніг,
Засмутилась вродлива дівчина,
Чому ти вговорити не зміг.
Я б напевно тобі підкорилась,
На рушник без вагання пішла,
Забарилась любов забарилась,
А кохання краса не знайшла.
  Очі- море
Твої очі — як море,
Колір хвилі в очах,
Ти світи, моя зоре,
Симпатичне дівча.
Ми знайомі зі школи,
Я з дитинства люблю,
Не любились ніколи,
Хоч ночами не сплю.

Чому серце другому,
Віддала ти колись,
Помилилася в ньому,
Я прошу, повернись,
Відшуміло кохання,
Не зкінчилось життя,
Повернись, зоре рання,
У своє майбуття.

Підем разом з тобою,
В солов’їні гаї,
Де зустрілись з любов’ю,
Вперше очі мої
Поцілунком зігрію,
Свою зірку ясну,
Я так вірю і мрію,
Що любов поверну.
  Щастя буде
Я не знаю, звідки це взялося,
Нащо Бог талант подарував,
Слово у мелодію вплелося,
Голос добру пісню заспівав.
Я співаю пісню про кохання,
Що тобі й мені Господь дає,
Полум’я розпалює світання,
Добре те, що ти у мене є.

Слово, що надіслано від Бога,
Через сотні літ не пропаде,
А до тебе сонячна дорога,
До кохання, милий мій, веде.
Ти чекай мене на перехресті,
Пісню заспіваємо удвох,
І тоді на серці крига скресне,
Запалає віддана любов.

Досі йшли ми різними шляхами,
Зазнавали слави і хули,
До порозуміння, хоч з боргами,
Зі старими, любий мій, дійшли.
З нашого кохання щастя буде,
Ти мені як сонечко світи,
Біль, минулий, серденько забуде.
БО мені потрі тільки ти.