Остання стежина*
О, Боже, ні вдихнути, ні зітхнути,
дні линуть в заметільній круговерті.
Життя – стежина від народження до смерті,
немов у горах шлях, що й не збагнути.
Мій, Боже, ні вдихнути, ні зітхнути!
Сніг сипле. Ми говоримо удвох,
як нам старим здолати зиму люту.
Її подужати нам допоможуть люди,
вони спасуть нас поодинці чи обох.
Якщо ж і ні, то так задумав Бог…
Ми знову разом йдемо через біль,
а слідом невідступно наші роки.
Вони повторюють найменші наші кроки,
лиш вовком завиває звідусіль,
можливо вже остання, заметіль…
А де ж сліди, невпевнено-дитячі,
ще ті, що лиш ступав я від порогу?
То доля снігом заміта мою дорогу,
мені недовго залишилось все те бачить.
Спасибі, Господи, що ти мені пробачив…
30.11.2016
* За мотивами твору Ельдара Рязанова „Молитва“.
Остання стежина
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116113007514
Свидетельство о публикации №116113007514
Рецензии