Місячне сяйво пронизує клени.
Шурхіт осінній нагадує давнє.
Темні алеї приховують марно
пізнє кохання.
Жовте й зелене
охоплене ніччю.
Зрадливо зорі
вихоплюють колір,
Збагливо місяць здригається сумно,
і відчайдушного шепоту звуки
в осінь кидають прохання про поміч,
не загубится в подихах часу,
не поступитись і не погаснуть,
і не зостатись десь збоку, не поруч…
Осінь чаклунно міряє кроки,
їй не збагнути: де листя, де роки.
Осінь примарливо мружиться в небо:
.
Чи чарувати, чи, може, не треба?
***
© Copyright: Тамара Горленко, 2016
Свидетельство о публикации №116113004302
Свидетельство о публикации №116113004302
Рецензии