Я пахощі саду вдихнула оті…
Оті, що найкращі вони у житті,
Що їх лиш Кохання Всесильне дарує,
Коли воно в серці нестримно вирує…
І майже побачила постать здаля,
Що в тому саду безтурботно гуля,
Що вітер годує, мов звіра, із рук,
Що рай поєднала з вогнем адських мук…
Чи вірить вона у казкові дива?
Чи здатна почути кохання слова?
Чи кригою ще не покрилась в душі?
Чи знає, що хтось присвятив їй вірші?
Я майже впізнала, а може і ні…
Здається, знайома ця постать мені,
Те пасмо в`юнке і той усміх в очах,
І впевненість та у непевних речах…
Чи вірить?.. Чи здатна?.. Чи знає?.. Чи може?..
Чи гріх, чи не гріх то? Пробач мені, Боже...
Надворі зима, в серці – травень буя…
Ох, жаль мені, жаль, що та постать – не я…
Жаль менi, жаль...
© Copyright: Таша Тополь, 2016
Свидетельство о публикации №116113011289
Свидетельство о публикации №116113011289
Рецензии