Квiтка на камнi

Запитали птахи у Мiсяця,
Чому той все несеться в гай?
Як пiдеш, так i Мiсяць ринеться,
По за гiр та синявих хмар.

I чому вiн не спить до ранку - то?
I чому не шукає сна?
Мов йому i насправдi радiсно,
Мандрувать, хоч мете зима?

Вiдповiв на те Мiсяць лагiдно,
I у серцi почуяв сум.
Й говорив у небеснiм маревi,
Як рiка у приливi дум.

"Не до сна, не до сна по вечеру,
Не до сна мiж синявих хмар.
Ось тому, за слiдами мечуся,
По за гiр, та у сплячий гай.

Бо звучання та кроки стежкою,
Вiддаються на цiлий свiт.
Для того, хто ночами мечеться,
I шукає рiдний напiв.

Може, раптом, в ночi услухаю,
Що по стежцi мандрує крок,
Й приведе до знайомой вулицi,
Як у душу мою дзвiнок.

I тому не до сна та спокою,
I мандрую у тiнях мрiй,
Що за тими чужими кроками,
Не чужий, а коханий дiм."

I тому вiн пташок запитує,
З сумом очi свої воззрiв,
Не спiвали й вони над квiткою,
Де на камнi чекає дiм?

© Анастасия Фабаровская