Горобець та Повзик

Одного літнього ранку
сталася ,діти, така історія. В невеличкій калюжі після дощику лежав собі
товстий хробак.

Раптом з двох сторін
одночасно на нього налетіли дві пташки - повзик і

горобець. Ніхто не хотів відпускати здобич. І тоді повзик  каже; -  Давай зробимо так:

хто доведе, що він
кращий, той і забере хробака собі. Горобець погодився і

почав:

- Я
невеличкий,  пролізу, де завгодно, і в мене сіреньке пір’ячко.


- А я теж невеличкий!  І, до того ж, в мене пір’ячко красивіше - спинка сіренька, боки буренькі, а животик світленький.

- Ну добре.  Але я живу під стріхою. Там мене не намочить дощик.

- Отож бо й
воно. Ти залежиш від людей, бо то вони будують
будинки зі стріхами, а я можу, навіть, у дикому лісі вибрати собі вільне дупло, оселитися там, відкладати запаси на зиму і
бути спокійним, що до мене не залізе кіт.


- А я не відлітаю на зиму в теплі краї, бо люди вішають годівниці і насипають мені різні насіннячка та крихти, або я
збираю на сухій траві та кущах те, що залишилось
їстівного.

- Ха – ха! І знову
ти залежиш від людей. А я теж не відлітаю в теплі краї. Та їжу  знаходжу
собі  сам.  А ще я вмію повзати по дереву у різних напрямках, навіть, вниз головою. Тому мене й назвали повзиком. А завдяки моєму могутньому дзьобові, я можу видовбати  з-під кори
дерев будь яку їжу.


- Що ж, здається, я програв. Забирай хробака собі.

Обернулися, а того вже й слід простив. Хробак, скориставшись нагодою,  чимдуж дременув світ за очі, а потім зарився у
землю,  щоб не привертати уваги пташок.