Я знов лечу у зоряний туман
І знов тебе навпомацки шукаю…
Мій манить зір нестримний плід оман,
«Ти де, ти де?..», - між зорями гукаю!..
А, може, ти упав у зорепад
Своїм шаленим подихом жагучим?..
А, може, ти пішов у листопад,
А, може, ти орлом злетів із кручі?..
Та, мабуть, ти пішов з мого життя
І стер сліди чи пензлем, чи водою…
Мене ятрить пекуче каяття,
Що не змогли зустрітися з тобою…
А, може, десь, у іншому житті
Тебе зустріну, палко поцілую…
Та вже не тут, а десь між тих Світів,
Які в цю мить у пам’яті малюю…
Я образ твій вже бачу на вікні,
Мов Ангел той, що світиться Любов’ю,
Ну ось дрімаю, ти прийшов у сні,
Свою журбу у сні тобою гою…
27.11. 2016, 2-19
Я знов лечу у зоряний туман...
© Copyright: Лидия Вовк, 2016
Свидетельство о публикации №116112701323
Свидетельство о публикации №116112701323
Рецензии