в неї вітер в волоссі, в який заплітає зорі,
поміж латок латаття ховає понурі плечі.
її вени – солоні, стрімкі, прозорі
прикрашає каміння, занадто важке й розпече-
не уміє заснути і ходить, немов сновида,
поки чорні міста виставляють хрести у вікнах.
не запалює світла, бо вірить, що домовина –
не така вже страшна, якщо світло в тобі сповито.
забуває слова, переспівує біль в молитві,
що безкрило летить попід обрієм аж до сонця.
тільки ластівки знають, що небо у ній убито
і приносять дощі, замість квітів в сухій обгортці.
зголодніла зима посміхається снігом в вічі,
лиже землю шершавим скавчанням й гарчить скажено.
переляканий місяць гукає її і кличе –
та вона вже іде по молочній траві за землю.
за землю
© Copyright: Марина Гареева, 2016
Свидетельство о публикации №116112600956
Свидетельство о публикации №116112600956
Рецензии
жанну дарк напомнила, но так нельзя... Женщин должны любить, а не женщины работать в каменоломнях... ****ит всё это фарисейство-фиминистейство... Сила не от власти, слабость от любви - но эта прекрасная слабость может свернуть и горы... Й лежати на молочній траві й ні про що не думати... Навіть позіхати від поцілунків... Їй вібачно.
Дмитрий Садченко 15.02.2017 01:39 • Заявить о нарушении
Дмитрий Садченко 15.02.2017 01:39 • Заявить о нарушении