лютневе

щось під ребрами таке коється, біси на скрипці грають.
падаюсь з неба, чимсь схожі на попіл, мої мрії-сніжинки.
на обличчі танцюють, впиваються в шкіру, потім тануть.
писати тобі вірші українською - це кінцева зупинка.

я про те, що у мене всередині - суміш айсбергу та лави.
я про те, що усе до цього вже давно йшло та близилось.
що всю мою ніжність, ніжність до твоїх очей-зерен кави
я на поезію витрачу, так, щоб тобі не залишилось.

бо… щось під ребрами таке коється, схоже на нудоту.
бо… і мир, і війна, і сон. мені би адаптуватись.
не зупиняються біси, грають симфонію, пишуть ноти.
продовжують цирк /не смішно/. хочеться десь сховатись.

я викраду ніж у бога, поки янголи грають в театр тіней,
проріжу дірку у небі по зіркам-контурам і залізу в ніщо.

бо хочеться у найтемніший вугол, подалі від всіх людей,
щоб ніколи й ніхто не спитався. та здається, що
навіть там я не зможу сховатися від твоїх очей.