Не варто сумувати

Не варто сумувати*

Дивитися на тебе сумно,
як біль із жалем разом звились.
Лиш мідь вербова у задумі
нам вересневій залишилась.

Численні губи рознесли
твоє тепло і трепет тіла.
Та частку їх усе ж спасли
душа і руки помертвілі.

Вже не боюсь цього дощу,
не мряка то, а вища милість.
Та пам‘ять я не відпущу,
вона одна мені лишилась.

Бо і себе я не зберіг
для тихого життя чи свята.
Так мало пройдено доріг,
помилок зроблено ж багато.

Смішне життя, смішний розклад,
було так, є і завжди буде.
Так цвинтарем біліє сад,
берізки мов кістки повсюди.

Відквітнемо ось так і ми,
хто зна, як далі ляже карта…
Як квітам зась серед зими,
то й сумувати вже не варто.

листопад 2016

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Сергія Єсеніна „Мне грустно на тебя смотреть“.

Сергей Есенин
Мне грустно на тебя смотреть,
Какая боль, какая жалость!
Знать, только ивовая медь
Нам в сентябре с тобой осталась.
Чужие губы разнесли
Твоё тепло и трепет тела.
Как будто дождик моросит
С души, немного омертвелой.
Ну что ж! Я не боюсь его.
Иная радость мне открылась.
Ведь не осталось ничего,
Как только желтый тлен и сырость.
Ведь и себя я не сберег
Для тихой жизни, для улыбок.
Так мало пройдено дорог,
Так много сделано ошибок.
Смешная жизнь, смешной разлад.
Так было и так будет после.
Как кладбище, усеян сад
В берез изглоданные кости.
Вот так же отцветем и мы
И отшумим, как гости сада...
Коль нет цветов среди зимы,
Так и грустить о них не надо.