До мене знов прибився білий птах,
Сидить собі і все чогось чекає…
І у його розкрилених очах
Надії мить, що хвилею стікає.
Отак і я, як той приблудний птах,
Шепчу тобі, а, може, схаменешся?..
А Небо, Небо, зоряний мов дах,
Дивлюсь услід, а, може, озирнешся?..
Літа пливуть, стікають в часу плин,
Душа за ними, сплетена клубочком…
Думки летять, мов той лелечий клин,
Несуть привіт ми зоряним листочком…
Ти в моїм Серці – Вічний Океан,
А я у Нім, як та мала краплина!..
Розтанув в Небі зоряний туман,
Світанок вже на крилах стрімко лине!..
Іду стрічати, про Любов шепчу,
Кудись подівся білий птах раптово…
І я за ним голубкою лечу,
Злітає з уст Подяки щире слово!..
25.11. 2016, 8-19
До мене знов прибився б лий птах...
© Copyright: Лидия Вовк, 2016
Свидетельство о публикации №116112504307
Свидетельство о публикации №116112504307
Рецензии