Мыкола Руденко. Небо в страданиях звёзды рождает..

                ***
Небо в страданиях звёзды рождает -
Полнится вечность дрожью астральной.
Мудрость страдания так возвышает
Ход наших мыслей незрелых, банальных.

Радуга, словно весы во Вселенной,
Качанье тарелок уравновесив,
Майских садов раскачавши цветенье,
Наши грехи и мучения взвесит.

В утреннем свете омоются листья,
В тучах врата открываются синие.
Будем мы светлые, будем мы чистые -
Словно бы мы рождены только ныне.

Выше, за тучами в зорях кровавых,
Небо плывёт, как задумчивый странник.
Кровь - ты бессмертна! - вливается в травы,
Чтоб возродиться для новых страданий.

Мудрость страдания...
Только тебя я
Тут освящаю степною росою.
Свет и красу из себя добывая,
Ты ненасытность гасишь красою.

Может, когда-то постигнет наука
Правду на дне философской чаши.
Вселенная - мука...
Вечная мука -
Та, что рождает радости наши.

                ***
Небо, страждаючи, зорі народить,
Муками струсів наповниться вічність.
Мудре страждання облагородить
Наших незрілих думок пересічність.

Райдуга, мов терези всесвітні,
На тарілках неземної роботи
Білі сади, розгойдавши у квітні,
Виважить наші гріхи і скорботи.

Краплі світанків заграють у листі,
В хмарах відчиняться брами сині.
Будемо світлі, будемо чисті -
Ніби народжені тільки нині.

Там, поза хмарами, кров"ю заграви
Небо пливе - мов замріяна мати.
Кров невмируща вливається в трави,
Щоб відродитись і знову страждати.

Мудре страждання...
Нічого, крім тебе,
Не освячу степовою росою.
Світлу красу добуваючи з себе,
Ти невситимість гамуєш красою.

Може, колись розпізнає наука
Правду на дні філософської чаші.
Всесвіт - це мука...
Одвічна иука -
Та, що народжує радощі наші.