Дорога до Храму...

Останні ночі, до світанку, неквапливо читаю
"Симфонію Петриківського лісу" Петра Сороки
Таку наснагу я відчував лише, читаючи
"Зачаровану Десну" Олександра Довженка -
одну з найулюбленіших книжок нашої родини.
Бо такої чистої, світлої української мови,
сьогодні, на жаль, побачиш дуже небагато...
І здається мені, що ця мова веде мене
до якогось всесвітнього мовного першо - Храму
і що я той вірянин, який соромиться виказувати
на люди свою віру, бо вірить набагато глибше,
аніж ті, які його до неї спонукають.
Бо вони, для яких ця мова звичайна побутова річ,
не можуть збагнути, що до Храму душа взмозі
ходити, лише тоді, коли відчує в цьому нагальну
потребу очищення й просвітління.
І тоді ведуть мене до нього мої вчителі та друзі
такі, як: Тарас  Шевченко, Олександр Довженко,
Ліна Костенко, Петро Сорока, Віктор Бойко ...
Тож не примушуйте мене, добродії, вірити в те,
в що я вірю без вашої допомоги та залиште
за мною право користуватися у побуті моею
рідною російською мовою.
І нехай украінська мова залишиться для мене
святковою мовою моєї душі.
22.11.2016.рік.
Харків.