Не втримати повітря...
Шанс примарний
на теплий грудень.
Боже, пригадай,
як я сміявся!..
Так-так...
Ми домовлялись по непарним,
а я з'явився нині...
Вибачай.
Це так, зірвався.
Та й вітер невгамовний!..
На повіках
шматочки ночі розум холодять,
як після битви.
Не матиму бажання вже довіку
чекати з світом перших сорок п'ять
в рядках молитви.
І ж бачив!!!
Бачив!..
Хмари вже накрили
останній пагорб злості...
Де ж я був
у ті хвилини?..
Ага, згадав!
Ламав в надії крила...
А Ти...
Не захотів...
Пішов...
Забув
про свого сина...
Дотики
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116112202995
Свидетельство о публикации №116112202995
Рецензии