Журавл

Колись давно, у далині
Летіли в небі журавлі
Вони мені казали тихо
Що все колись припинить хід
Я їм не вірила я знала
Що все що є то навіки
Оскільки нащо щось давати
Коли захочуть відібрати
Все те що стало вже моїм
А не чиїсь то там чужим.
Вони казали, щоб трималась
І від очей дурних ховалась,
Та я не слухала, дурна.
Усе очам лихим всміхалась,
Та й бачу що не до добра.
Вони казали, бережись
Колись і друзі стануть кляті
Не відкривай ти душу їм
Ховай за товстою стіною
І не показуй її всім
А я усіх за друзів брала
Усім я душу відкривала
І кожен раз одне і теж
Загляне, плюне, розітре.
А кажуть на помилках вчаться
То чом це я не так як всі
Довірлива та надто щира
Не можу я змовчать завжди
Комусь же треба розказати
Яка й за ким на серці туга,
На теж я мала ту подругу
А та за спиною кляла.
Яка ж я все ж таки дурна.
А ще ті журавлі казали
Що всіх колись кохання вб’є
А я усе ж то сподівалась
Що може всіх та не мене.
Та зараз на руїнах правди,
Лежу з розкритою душею
І серце кров’ю обтікає
А журавлі були праві.