Репер

Вар. 0100
Двобічний спосіб мислення про сенс,
закладений у спірну думку, вводить
відбитки власних „Я” в нюанси згоди
і тонкощі розходжень. Прикрий ценз

на долю істини у слові рец
і тверджень стохастично копить
прозріння, що за рідкістю із моди
виходить і сприймається як  бенц –

зсув фаз, шиза – та мало що народи,
що завжди в більшості, придумають, на спротив
натхненним дивакам, – аби  к а п е ц ь

їх швидше трафив! –  На розрив аорти
загал працює – тут вже кожен спец! –
на спір лупати лобом мур фортець.
--


Вар. 0200
Той вузлуватий корч, що з плівки ґрунту
на дикім полі зріс й обняв людину
під спільним сонцем – пам‘ятник загину
покірної природи й маси люду,

позбавленого захисту від чуда
прогресу. Час, увільнений від плину,
лиш надмір квіту в злаках жне із клину
закляклої землі страшного суду

самих себе, – що й без сторонніх пильно
тримали б стан речей незмінним, в силу
співзвуччя з ладом внутрішнього гуду, –

щоб мати харч не з праці й зиску – з диму
рожевих ранків, сідал сонця \ й згубу
вбачати в плануванні миски супу.
--


Вар. 0300
На рыбий мех твоих \ с утра \ желаний
Набросив изморось моих на вечер дел,
Бегу оправдывать существование
Быстрей, чем даже этого хотел.

Потом, в запарке дня, нет-нет и встанет
Вопрос, что был засушен зноем тел:
И на каком витке \ с чумной спирали
Сорвемся, – врозь, –  поддавшись маете?

Твои причуды наизусть качая
В чаду извилин к точке изначала,
Винты и сдвиги нахожу везде:

Под альфу с омегой кося, ты стала
И впрямь их воплощением: и в тех
Нет пользы мне – за вычетом утех.
***


Вар. 0400
Блукаю з вами в повні, в зливі світлій,
І місяць нас на довгі тіні здів:
Через століття, крім ось цих рядків,
Хто нас підтвердить, що ми були в світі?

Прийдіть на поміч: veni, vidi, vici –
Нема тих слів, щоб я ще не зронив
В безмірний океан зіркових див:
Пливіть углиб – я не сплітаю сіті.

В гонитві денній – з себе, \ на відрив
Чуття \ на збит \ притуплюють вітри, –
Будь то на стежці, чи вселенськім  с т р і т і,

А тут – світ ніби вперше запалив
Над нами сяйва_солом’яні_віхті,
Сплітаючи слова, коліна, лікті...
***


Вар. 0500
Ширянням в небі й переспівом даних
Із скривджених заупокій епох
Живе у миті – проблиском – зірчана
Присутність, правда, тільки як ми вдвох.

Бринять світи в тілесній оболонці,
І меле, меле зерна часу млин,
Запущений одвіку в думки плин,
І в іскру зваби-згуби в темнім оці.

Нам світить ніч, й нема розради в сонці,
І в кожну мить вдивляємось на стин,
І, – що б там мати не вплітала доньці, –
Лиш клином з тіла вибивають клин.

На суржику, д’ якого рвуться жили,
Одвіку наші хлопи й не молились.
***


Вар. 0600
Раптом думати про мене станеш:
Ніч, печера, варта при вогні.
Глянь на видива, що сяють з сажі,
Проступають прямо на стіні.

Всіх наук й мистецтв уява куца
Не відтворить наших поєднань.
Ні з понять буденних – лобом буцай –
Не спрядеш мінливу \ ватри грань.

Босоніж на сяючі жарини
Без заклять імунних не зійдеш.
Стогін твій – з конання мук – невпинний
Сконом світу \ шириться без меж.

Ще так, ще!... – магічніша із формул
Інших слів не доставляє горлу.
***


Вар. 0700
Увівши мозок \ в когерентний стан,
Знімаю з нього розмисли осяянь, –
Свідомий істини в собі \ й оман,
Що пнуться світлом марити – дизайнним.

На   з б і г   питань, поставлених вдогін,
Реакція \ систем_в_мені \ миттєва:
Осмислення одвічних сенс-махін –
Є кара думки вивихам чуттєвим.

Коротшим із шляхів іду на ви-
хід з колотнеч буття в намарний вимір –
Смак втратив \ до причасть \ хлібів і вин,
І справа в часі й просторі – не в стримі.

До пір \ в буття_розмелених_пісках
Свій тягну слід… \  А з неба глянеш – с т я г…
***


Вар. 0800
Я – наших встреч летописец. А их так мало, –
не заполнишь и тыщи страниц,
петитом, в пол-интервала.
Ведь только жест руки – прикинь, сравни –
описываю тоннами восторженности алой.

Налогом одним / с физических лиц,
тобой обреченных стиху и бумаге,
дорогу в мирах мостить – до Луны
и обратно – по звездному праху,
прожегшему пеплом рубаху.

Как лозунг “Долой!!!” – правительство, тупиц,
войну (подчерк.) – / полоска груди в распахе
прозрачной блузки при резком взмахе
ресниц,
наскучивших греть в тени
вопрос-состоятельность… –  ниже,…  в пахе.
***


Вар. 0900
Спроси, прикрывшись сутолокой дня, –
О чем-нибудь… Спроси, чтоб лишь спросить:
Приму, как дар, как власть небытия, –
Что с неба в звездах знамо чем сквозит.

Суждений праздных острый нашатырь
Очистит светом темный вихрь крови, –
Спроси о бездне, вытянутой вширь,
И обморок касания прерви!

Нарвавшись на победу, по углам
Души \ залижу раны прежних „Я”.
Игру в обмолвки, козни бытия
Оставлю \ в назидание лохам.

Всеобщность накрывая частным \ впрок,
Смету миры, которым вышел срок.
***


Вар. 1000
І – диво! – ідол цвів шарінням щік
На скинуту \ в смирення плесо \ мову,
Бив довгим гострим поглядом у бік,
Як вирване з Євангелія Слово!

Воно і стало на початку всіх
Начал і відліків, утілене у голос, –
В і н   й досі ще бринить, – як дивний збіг
Ладів двох доль, заплетених у коло.

Сказала: „ТИ” – і впала в коловерть
Нескінченності, бо Ти було в Тебе.
Й, сказавши: „Ти”, – заповнила Ти вщерть
Вогонь, повітря, землю, воду й небо.

Навсібіч – воля. Й – ні за чим іти:
Все, що потрібно, в собі містиш Ти.
--
***