Ми чекаємо щастя...
Й нервово стискаємо руки.
Підійти неможливо, там знову натягнуто дріт,
і звичайні слова стали приводом вічної муки,
від якої нарешті й загине цей стриманий світ.
Заспівають вітри...
Пролунають останні молитви...
Та ніхто не відчинить ні небо, ні пекло, ні рай...
Ми - ошукані діти своєї ж пустої гонитви
за примарами серця, що душу привело на край.
Посміхався в віршах...
І не знав, що за крапки початку
доведеться віддати фінали загублених ком,
і знесиленим впасти, дослухавши сон, як колядку,
що присипана нині гарячим червоним піском.
Але я ще не там.
Не мовчу серед хмар.
Не стрибаю
понад вогнищем тих, хто давно вже про мене забув...
Я дійшов до мети, де "живу" означає "кохаю"
без підтвердження факту, що світ цей в реальності був..:)
Самовбивство безсмертя
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116111707564
Свидетельство о публикации №116111707564
Рецензии