Пробач...

      А я ,-нікого не любила, як тебе...
      Тому болить душа і серце плаче...
      І думка собі місця ,-не знайде,
      Що для потіха я була неначе!
            Я так бажала донечки собі,
            Таку біленьку, і таку банькату,
            Що й досі: не повірю, не збагну,
            Що вже , повік іі, мені -не мати...
      А я іі любила, і люблю,
      Єдина ниточка, яка з тобою,- пов'язала,
      Я гріх собі : повіки ,-не пробачу...
      Вона хотіла жити...Я це знала...
           Весна іі в обійми пригорта,
           І сонячне тепло б іі зігріло,
           Якби я шанс була іі дала,
           То  грудень би приніс іі,- на крилах...
     Лиш місяць , в мені,-донечка жила,
     В останню ніч,я плакала й благала,
     Я пестила іі рукою , і звала,
     Щоби вона мені:за все простила!
           А ти казав, що любиш, як ніхто,
           Але, чомусь, так просто віддалився,
           Я глянула в веснянеє вікно,
           Здається,ти сьогодні,-прохмелівся!
    А я ,-нікого,- не любила,як тебе...
    І дурна думала, що я тобі потрібна,
    І біль моя,-ніколи,- не пройде,
    Невже й насправді, я тебе,- не гідна?
          ...А вродою вона б була твоя...
          Я знаю, я це серцем відчуваю,
          Тому й не залишає біль моя,
          ...І виходу із цього,- я не знаю!!!