Дронова душа

Коли душа бажає окрилитись
Вона жива… ще значить, що жива.
І прийде час, як люди припинЯть молитись,
Бо вже не віритимуть у дива.

Бо вже дива не будуть дивувати
приживлені програмнії ума.
Проте, і дронів штучних, будуть їх  лякати
Відсутність світла і кромешна тьма.

У світі зовсім пощезають  ліки,
Бо вже безсмертя – то звичайна річ.
А замість змінно-паперової готівки,
Використовуватимуть кшталт свіч.

Хід еволюції здолають механізми,
Їм кров’ю, слугуватимуть дроти.
А плоть у тих, що звуться фаворити
є домішками срібла-магмоти.

Усі тварини повмирають, зникнуть зовсім.
Земля походитиме на руду.
Рослини, ті, що були дикорослі
Нагадують вже кАм’яну грудУ.

Повітря буде капсульного виду.
А, щоб напитись досить і ковтка
Якоїсь жижі, що нагадувала б воду
Із запахом протухлого жовтка.

Сім’я вже, як структура розпадеться.
Словесність десь загубиться і вмре.
Поспілкуватись буде значити гніздитись
Й чекати... кого з двох замкне.

А почуття десь будуть… будуть жити
У штучних і пластмасових серцях,
Бо дронова душа чомусь бажає окрилитись,
Полишити кодовані тільця.