Мыкола Тымчак. Жажда

Мой пращур мог Днепро шеломом пить.

Ему жена в реке одежду мыла,
  потом же долго пахла лепехою*
    в сиянии холщовом среди ночи...
       Спросите: из Днепра напиться хочешь?
       Нет, причаститься не решусь такой водою.

Мой пращур мог Днепро шеломом пить.

Прадедовскую песню пью от жажды
   большими, до охриплости , глотками.
      Еще в ней нету привкуса мазута,
         хоть есть мычание на месте слов, как рута, -
         затерянных, затёртых, будто шрамы.

Мой пращур мог Днепро шеломом пить.

Я отыскал сегодня твои очи,
    в них тёмно-карие летят, кружатся листья,
        опавшие с любовей тех минувших...
           Не оскверниться б - так мелеют души,
           и к руслам их уж сорняки сошлися.

Мой пращур мог Днепро шеломом пить.

                *лепеха - аир

                Спрага

Мій пращур міг Дніпро шоломом пити.

Йому кохана в річці одіж прала,   
   а потім довго пахла лепехою
       у полотнянім сяйві серед ночі...
            Признаюся: з Дніпра напитись хочу,
            та причаститися не зважуся водою.

Мій пращур міг Дніпро шоломом пити.

Я прадідівську пісню п"ю у спрагу
    великими, до хрипти, ковтками.
       В ній ще не чути присмаку мазуту -
          хоч є мугикання на місці слів забутих,
          загублених, затертих, наче шрами.

Мій пращур міг Дніпро шоломом пити.

Я відшукав сьогодні твої очі.
   У них лежало темно-каре листя,
      обірване з любовей проминущих...
          Шануймося - пересихають душі,
          до їхніх річищ полини зійшлися.

Мій пращур міг Дніпро шоломом пити.