Оксана Пахлёвская. О, возвратись...

                ***
О, возвратись, какою Ты была
в те славные  века: там наши гены!
...Рек ядовитых броды перешла.
И головы склонили княжьи тени.
Ты - Русь. Ты -  Киевская. Ещё та,
чей меч святили мы в соборах Лавры,
и на рельефах древнего щита
светился горем профиль Ярославны.

Был ветер - сторож всех Твоих границ.
Был тёплым дух великих медосборов,
и тёмным - пурпур княжьих багряниц,
и светлыми -  кресты Твоих соборов.

Ужель не отзовёшься в дни печали,
когда поник державы древней стяг?

На той земле, где крепости стояли,
теперь стоит бетонный саркофаг.

Осколки смерти робот заметает,
к цветку боится подлететь пчела.
И у Днепра спроси: он вспоминает
Тебя такой, какою Ты была?

О, как за всё, что сделано, простите?
В каких веках навек уснёт беда?

...И князь пришёл. Хотел людей крестить он.
Но мёртвою была уже вода.

                ***
О, повернись, якою Ти була
сто літ тому, і тисячу, і вчора!
...Отруйні ріки вбрід перебрела.
І княжі тіні похилили чола.
Ти - Русь. Ти - давня Київська. Ще та,
чий меч святили у соборах Лаври,
і на рельєфах древнього щита
світився горем профіль Ярославни.

Був вітер - сторож всіх Твоїх границь.
Був теплим дух великих медозборів,
і темним - пурпур княжих багряниць,
і світлими - хрести Твоїх соборів.

Невже ж до нас Твій голос не озветься,
коли нащадки ходять по гробах?

На тій землі, де зводили фортеці,
тепер стоїть бетонний саркофаг.

Уламки смерті робот підмітає.
І квітки вже сахається бджола.
Спитай в Дніпра - чи він ще пам"ятає
Тебе таку, якою Ти була?

О, як за все, що зроблено, простити?
В яких віках засне оця біда?

...Приходив князь. Хотів киян хрестити,
але була вже мертвою вода.