Самотність роз'їдає душу,
Що вже й так порвана на шмаття,
Я повинен щось змінити, я мушу,
І слід певний залишити.
Я повинен знайти розраду, вирватись у небеса
Але постійно заважають чужі голоса, заважають вірити в чудеса.
І я немов в'язень своїх думок,
Висипаюсь як в годиннику пісок,
Але як все змінити, переписати свою картину?
І не піддатися інстинкту, я ж не тварина!
Я готовий до всього, що трапиться на шляху,
Я готовий йти до мрії, я вже йду.
Але перешкоджає імітація справжніх думок, чужих думок.
І дисонанс всередині, і спір з самим собою,
Та не змити сумніви звичайною водою,
Поки я живий-я не матиму спокою.
Самотнiсть
© Copyright: Ярослав Франс, 2016
Свидетельство о публикации №116111610447
Свидетельство о публикации №116111610447
Рецензии