Колись, давно, її ударив.
Був п’яний, злий. І був дурний.
Якимись ревнощами марив.
Кричав щось грішне рот масний.
Приповз тверезим на колінах.
Благав простити. І молив.
І вибачався без упину.
Щось за кохання говорив.
Уже давно б пішла від нього.
Між ними спалено мости.
Та в них на двох одна дорога.
І просто нікуди іти.
І серце в неї скам'яніло.
З тим серцем кам'яним живе.
Поволі кам'яніє тіло.
А за ім'ям його не зве...
Колись, давно, або Без iменi
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116111500874
Свидетельство о публикации №116111500874
Рецензии