Велика же Божа Полтава та славна!!!

 Велика же Божа Полтава та славна!!!

Поля, і струмки, шпильковий гарний бір.

Стоїть десь маєток прадавнього пана…

Козацьких багать полум’яний узір…

 

В минулий вік, в степах Н'овоавр'амівці,

Жила одна жінка, рум’яна квітч'ина.

Співали блаженні псалми в її серці.

Було в удовиці два парубка-сина.



І кожного дня все молилась вона,

Про Долю щасливу Захару і Стеші.

І ніччю таємною біля вікна,

Про їх молодецькі і світлії Душі…



Ось вранці вона зібралася у церкву,

У човні плила удовiця по річці,

Коли враз настиг буревій чорнобриву,

Молилася Богу Душа молодиці…



Блискавки хрестили і небо, і хвилі…

І гром нечуваної сили все злився.

Потоки дощу її подих скували,

І човен річною водою напився.



Враз небо світліше ніж радуга стало,

І чутно росу, що бриніла на квітках…

Святий Хрест з подякою поцілувала,

Впізнала надію вона в  манускриптах…



А ніччю дивовижний сон їй наснився,

І ніби у їхнім селі біля саду,

Їй Церкві Святої прообраз з’явився,

Меланя прокинулась в час зорепаду…



З Світанком вона зрозуміла видіння,

В подяку і пам’ять Меланя рішила,

Віддати всі кошти на Боже служіння,

З селянами Церкву вдова збудувала.



На пагорбі десь, во прощення вітрам,

Поближче до зорь й кришталевих небес.

У хвилях Хоролу (1), милується Храм.

І пам’ять про те, як Спаситель Воскрес!


 

***

1. - річка у Полтавської обл.

прим. авт. - написано за мотивами легенди Полтавської області про Свято-Вознесенську церкву. Записано в Новоаврамівці Хорольського району Полтавської області від Кулинич Віри Олексіївни.