Узник, А. С. Пушкин
Сиджу у холодній темниці, смутний.
Зі мною в неволі орел молодий -
Мій друг невеселий махає крилом
І їжу криваву клює під вікном.
Клює і кидає за ґрати мені.
В нас прагнення спільні, в нас думи одні.
Він зве мене поглядом, криком гучним,
Неначе говорить: «Давай полетим!
Ми вільні птахи із тобою - пора!
Туди, де здіймається в небо гора,
Де море синіє і буря буя,
Де в хмарах гуляє лиш вітер … та я!»
Свидетельство о публикации №116111212276
Олег Омелянчук 01.12.2016 20:35 Заявить о нарушении
Про в'язня я виправлю. Стосовно "орлячих недоїдків" :) - мені здалося, що коли тварина ділиться їжею, то це напевне одна з яскравих ознак близкості, яку вона (тварина) може відчувати і проявити до іншої живої істоти (в'язня, в нашому випадку). Тому мені захотілось підкреслить цей факт, якого (погоджуюсь) нема (формально) в оригіналі. Проте, слово "бросает" у вільній (широкій) трактовкі може (принаймі, мені так подумалось) відповідати і ситуації, коли де-які шматки попадали і до в'язня.
Ще раз Вам вдячна за небайдужість до моїх опусів.
І Вам бажаю величезного творчого натхнення !
Пижма Леся 06.12.2016 19:44 Заявить о нарушении