Я розбила Ваше серце? Вибачте! Я не хотiла!

Я розбила Ваше серце? Вибачте! Я не хотіла!
Може, справді я - гадюка, що на грудях Ви пригріли?

А, можливо, просто кіт, що дає себе любити?
Коли любите-мурчить, а як б'єте, то і він Вас хоче вбити.

Припустіть, що не гадюка, що не кіт, просто - людина.
Уявіть, що я колись теж мала була дитина.

Пригадайте і себе в безпорадності ранні роки,
Коли Вас могли зачарувати на небі яскраві зірки.

Згадайте, як Ви любові від інших хотіли!
Згадайте надії вогні, що в серці дитини жевріли!

Ви втратили ці надії? Любов Вам не треба ні дарма, ані за гроші?
З такими, як Ви, зміюками стануть усі, що з іншими були хороші!

Зрозумійте нарешті, що люди не мають бажання вмирати.
І у двобої зі смертю по-чесному лиш дурний буде грати.

Ви - не однобокий. Ви пахнете солодко, але гнів у Ваших очах
Вселяє у душі дорослих, та все ще дітей, тваринний нестримний страх.

Я по-собі знаю, я з Вами страх той відчути змогла.
І щоб не боятися, душу дияволу одного дня продала.

Ми з ним домовилися: він мене зможе навчити прийомам,
Що дозволять бути з Вами не дівчиною, а просто залізним ломом.

Вам не примарилось. Мої лагідні очі поряд з Вами ставали демонічно-дикими.
Вони - єдине, що Вас лякало бо не злякаєш ні божевіллям, ні смертю, ні криками.

Я божеволіла бо не вдавалось ніяк зрозуміти,
Як знову могла помилитись, знову не тому душу відкрити.

Хіба геть вже здуріла? Хіба мало мені ідеалів було зруйнованих,
Що не помітила я скелетів у Вашій шафі захованих?

Чи то просто наївною ще була? Чи то просто відсіч дати не вміла?
Тепер навчилась. До речі, угоду з дияволом разом з любов'ю спалила.