Так буває. Приходиш до неї,
Щоб залишитись навічно,
А витримуєш хіба що добу.
І тікаючи від свавільного вітру,
У темні, порожні під’їзди,
Щоб запалити останню сигарету,
Думаєш: Нічого вічного немає.
І ця жінка не стане тобі навіть спогадом.
Та й хіба можна згадати всі сигарети,
Які запалював у темних під’їздах,
Тікаючи від свавільного вітру.
***
© Copyright: Стах Розсоха, 2016
Свидетельство о публикации №116111006510
Свидетельство о публикации №116111006510
Рецензии