41. 45 - 2016...

"Спи,засинай же мій сину,
Хай доля буде в тебе легка",_
Молила Бога не одну годину,
Відчувала негаразди здалека.

Дні зміняли тижні,роки,
Дорослим став,покинув хату,
Робив нові життеві кроки,
Та небо все благала мати:
"Дай сил йому здолати перешкоди,
Хай янголи тримають руки,
Матір Божа,забери негоди,
Віддай мені ті адські муки!"

Та чи не чули там вгорі,
Або Диявол вкрав на пів дороги,
Війна почалась рано,на зорі,
У дзвони забили. Тривога!
І він, вдягнувши форму,
Без роздуму помчав у бій!
За рідну матір і кохану, що удома
Ночами шепотіла:"Мій..."
І рвав на частки ворогів,
На міни йшов,під кулі,
Спека літа і холод снігів,
Ставало словом все "минуле".

Та полетіли бомби на село,
Зривали у ту ніч усе живе,
Через роки схилив своє чоло,
Перед могилою де серце рве.
Поховані і мати,і кохана,
Сусідський хлопчик,років зо п'яти.
"Війна,ти стерво непрохАна!
Та треба жити,далі йти!"

У ті страшні чотри роки,
Таких було десятки,сотні,
Під сонцем помирали й одинокі,
Та,що ми маємо сьогодні?
То там,то там є відгуки війни
Не цінували ми блакитне небо,
До краю прірви вже дійшли,
А може зупинитись треба?