Звикла серцем услухати,
Твій голос, давно тебе не бачу,
Мабуть почав ти мене забувати,
Але я, повір, не плачу.
Не шукаю шляхів легких,
Що ведуть до твоїх покоїв,
Недопускаю думок сумних,
І не обмірковую що ти сьогодні скоїв.
Червоні кетяги калини,
Лише вони є свідком слів,
Які приймають зараз тебе країни,
І чий ти зараз чуєш спів?
Колись ти також сядиш на мене чекати,
Але я буду у іншому місті співати,
Тай забуду ту звичку серцем тебе услухати.
Звикла серцем услухати
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116110606419
Свидетельство о публикации №116110606419
Рецензии