Сміюсь, коли пишу і вголос як читаю.
Без усмішки – ніщо усі мої рядки.
З іронією навіть в сумі проростаю.
Я сонце вишиваю, де рядки – нитки...
Я сонце повернув, яке ховалось в хмари.
Я сонячним рядком коханій усміхнусь.
А хмари – вдень, вночі – вони лише примари.
Бо справжній день тоді, як хмари розжену.
Сміюсь – бо все пусте без сонячного сміху,
І осінь, і весна, кохання і життя.
І знаю, що колись я усміхнуся тихо
Із тих, останніх, сил – за мить до небуття...
Смiюсь, коли пишу i вголос як читаю
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116110605933
Свидетельство о публикации №116110605933
Рецензии