Змiни

Погоди лице, як завжди, поміняється раптом.
Спитаєте в мене, - А правда, що ми не одні?
і вам розповім я усе ... не сьогодні, не завтра ...
а може багато пройде тихих днів ...

Дерева здивовані звично вбрання своє  звіють,
і жменями вітер підхопить листву, кине в яр.
А мудрі думки, зазвичай, так повільно в нас зріють,
ми ждемо терпляче і мовчки. Інакше ніяк.

Бажаємо книжку читати дурну ми бездумно,
Її написав хтось з запасом на ціле життя.
В підтексті ж так гірко  звучить: «На біду ми
змінити хотіли себе. Та сміття на сміття!»

поміняли. Щасливий, хто щиро живе і глитає не куклу*
не губить себе, і багатий стократ.
А я от постійно міняю то слово, то букву,
і майже завжди - нульовий результат.

Але чи погано?  До підсумку лиш нульового
прийшли ми на праці й старань наших тлі?
Скажу вам, що нуль - це багато. І знову ж,
і сонце, і місяць лиш зовні - нулі.

Щось вічно шукаю у звичнім хламітті, - ні грама,
ні толку. А кинути жаль. А ще - лінь.
І Всесвіт повільно пливе,  небо в білій панамі.
І сонце сміється, до тину підводячи тінь.

*- загорнений у ганчірку жований хліб і т. ін., що його використовували бідняки замість дитячої соски.