Нам до любовi – потяг, нiч... І крокiв сто.
А може й двісті. Ми не рахували. Ніколи.
Ми так раділи, бо нарешті ми доїхали,
Що за неточність не засудить нас ніхто.
Як поодинці – невимовно довгий час.
І кожен метр дороги видається вічністю.
Та, видко, хтось на небі згадував за нас.
І ми долали відстань вічності без відчаю.
А там, де ми зустрілись, тепло і вікно.
І можна небом проти ночі милуватися.
І можна пити ночі зоряне вино.
А замість сну до ранку тихо цілуватися...
Нам до любовi - потяг, нiч... I крокiв сто
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116110501657
Свидетельство о публикации №116110501657
Рецензии