Невгамовний...
Ти сяєш дурними очима
від музики вітру, що ллється
з пожовклих дерев.
Прислухайся, світ за твоїми плечима
сміється...
І зорям розкраяним знову кидає:
- Пся крев!!..
Ходили, ходили,
а ніц на кінці!..
Тільки те старовинне питання
про батька, що сина віддав
за примарні гріхи.
І пірвані жили...
І віра у вічне кохання,
якого і Він не пізнав,
та явлені миттю звичайної смерті сміхи...
Комусь не дістатись...
Знехтована вічністю мрія,
що боляче штрикала тіло і душу ножем.
І все.
П'яний лікар зайде до пустої палати,
і легко зомліє
від тих, що не виживуть вже.
Пам ять як безвихiдь
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116110402799
Свидетельство о публикации №116110402799
Рецензии