Коли я ще був маленький,
то сильні таткові руки
підкидали мене до неба
і я захлинався від щастя,
сміявся, страху не взнавши,
не знаючи, взагалі нічого,
що й нині потрібно знати,
для того, щоб кривдити інших,
тих, що колись теж літали,
літали, та так недолуго,
що в теплім багні оселились,
та ще й співають "осанну".
Батька давно вже немає,
та й мене колись не буде...
взагалі вже нікого не буде,
але, залишиться повітря
в якому літають діти,
в якому літають,
в якому?..
Повiтря
© Copyright: Олесь Птах, 2016
Свидетельство о публикации №116110411841
Свидетельство о публикации №116110411841
Рецензии
Я останнім часом якимись напливами відчуваю таке неймовірне щастя, що й не передати словом ніяким ( попри всі негаразди і халепи, що трапляються паралельно).
І тоді не має значення, що мене колись не буде.
Вдячна Всесвіту, що мене породив і за можливість пройти свій життєвий шлях. Земне буття багато чому вчить.
Але краще не думати про те, що нас колись не стане)).
Чаклунка 22.12.2020 01:40 • Заявить о нарушении
І тоді не має значення, що мене колись не буде.
Вдячна Всесвіту, що мене породив і за можливість пройти свій життєвий шлях. Земне буття багато чому вчить.
Але краще не думати про те, що нас колись не стане)).
Чаклунка 22.12.2020 01:40 • Заявить о нарушении
...краще не думати про те, що нас колись не стане :)
Олесь Птах 26.12.2020 02:31 Заявить о нарушении
Олесь Птах 26.12.2020 02:31 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.