Вражають на святій іконі
Ці дивні очі отамана.
Не ватажок уже в загоні,
І на руках нема кайданів.
Він вільний знову, як раніше,
І навіть більше, ніж колись.
Бо зрозумів найголовніше,
Як наодинці опинивсь.
Бажав щасливої він долі
Землі українській своїй.
А опинився у неволі
Далеко від своїх надій.
Лише Христос і Божа Мати
Його втішали, як могли.
Став монастир і казематом,
І рідним дахом на землі.
За правду, що терпка, як терен,
Життя лишають і чинів.
Багато в Бога спілих зерен
І вірних праведних синів.
21.09.2016
На спомин про праведного Петра Калнишевського
© Copyright: Лариса Перминова, 2016
Свидетельство о публикации №116110308200
Свидетельство о публикации №116110308200
Рецензии