Петя Дубарова. Годинник

Петя Дубарова
ГОДИННИК


Долоні згин – ударами живими
ти жвавості даєш мені й снаги,
ти розпаляєш гамами своїми
у венах струм – і додаєш жаги.

І я іду, — себе б хотіла чути, —
що доброта і віра — мій девіз;
шляхетною, як білий лебідь бути
і мудрою, немов осінній ліс.

Коли ж вітри сіпнуть мені волосся,
стаю я неритмічна, як вони.
Тамую подих я бентежна досі,
впада у очі порох вогняний.

Мій милий судде, Всесвіте безкраю, 
в тобі є ритм і пісня, напрям є,
і твій живець неспинно калатає,
впада синхронно в дихання моє.

Мене ти винуватиш? Знаю, винна.
Та хай тобі не буде забуття —
хай ритмові твому не буде спину,
бо ти даєш новому дню биття!

(переклад з болгарської — Любов Цай) 

***

Оригинал:

Петя Дубарова
ЧАСОВНИК

Във гъвкавата чупка над дланта ми,
по-бодър от самата мен, по-свеж,
разпалваш всяка сутрин с цветни гами
на вените ми лудия туптеж.

И тръгвам аз, и искам като тебе
да бъда точна, вярна и добра;
да бъда благородна като лебед
и мъдра като есенна гора.

Но ветрища щом дръпнат ми косите,
аз ставам неритмична като тях.
Задъхвам се, дъхът ми се преплита,
в очите ми полепва огнен прах.

Мой мил съднико, жив като планета,
в теб има ритъм, песен, север, юг,
мълчиш сега, но твоя пулс стоцветен
се слива с моя в симетричен звук.

Осъждаш ли ме? Знам, че съм виновна.
Но моля те, бъди все с ритъм свеж –
от твоята ритмичност се заражда
на моя ден стихийния туптеж!

12 април 1977 г.