Мрii закоханих

Кохання небо посилає,
Людина, мов в раю живе.
Вона щасливою буває,
Коли кохання настає.

Усі закохані в Раю,
Про негаразди забувають.
Птахи щебечуть у гаю,
Думки про ваби навівають.

Бо у Раю все по другому:
У ліжко каву подають,
Тут забувають і про втому,
І сумувати не дають.

Жінки красиві, пишногруді,
Усі в прозорому вбранні.
Так забаганок захотілось,
Оце, намріялось мені!

Все в голові перевернулось,
І серце зціпило в грудях.
Чогось такого захотілось,
Але в язик «забили» цвях!

У голові блукає мрія,
Хіба до неї у Раю.
Не покидає хоч надія,
Що погуляю по  гаю.

Без гаю якось сумовито:
Який не є, а чоловік.
Треба вертатися до жінки,
Бо буде тут мені гаплик!

Кохання не бува без сміху,
Щоби там не говорили:
Надає воно нам втіху,
Які б легенди не ходили.

Коханню заздрять і пліткують,
Про Рай говорять без кінця.
І про гармонію воркують,
Не підбираючи слівця.

Кохати треба й шанувати,
Жінок до самого кінця.
Більше уваги приділяти,
Уміло підбираючи слівця.

Про кохання розмовляють,
Бува говорять казна-що.
Закохані вершину підкоряють,
Їм небеса це надало!