Сон знову кидає в обійми темноти,
Не стало сну,не йде до рук ніяк.
І в хвилі смутку...зачаївся ти...
Спливає ніч мов води у рештак.
Зкаламутніла змішана вода...
Пішла туди куди ніхто не йде.
Змарніла думка та і я бліда...
І сон сліпий на осліп знов веде.
Яка то мука,бути в самоті...
Коли ще ніч марнує часу плин.
Коли той сон,як постарівший тин,
Коли той сон,-хвилини золоті.
Мов мариво,плетіння,-наче звик.
Немов не дихається,знову ні.
Душі змарнілої болючий крик...
З поміж тобою й мною у війні.
То потяг що зове кудись...кудись.
Куди завгодно...тільки б ти там був.
І лишень згадка,з ніжністю дивись...
Слова згадай що своїм серцем чув.
(Понкратова.О.В.)
Зкаламутнiла змiшана вода
© Copyright: Лена Грама, 2016
Свидетельство о публикации №116110301290
Свидетельство о публикации №116110301290
Рецензии