На неживі лани сідає сніг
Блакитний, неживий, холоднобокий…
Як попіл днів розгублених моїх,
Поділених на збудження і спокій.
І збудження, і спокій – неживі…
І вітер неживий – зламались крила.
І пише хтось вірші у голові,
І сперечатися йому мені несила.
У срібному снігу зника земля –
В блакитному бездиханні зникає.
А хтось спостерега за цим здаля
І місяцем на небі зависає.
Запалює зірки хтось де-не-де…
Крізь темряву блакитну грає скрипка,
Хтось навпрошки кудись мене веде.
Тож де цей хтось ходу ховав улітку?
Чи проліски сьогодні проростуть?
Чи оживе земля сьогодні вранці?
Прокинувся… А двірники мій сніг метуть,
Немов живі – немов танцюють танці!
Холоднобокий
© Copyright: Мироненко Анатолий Анатольевич, 2016
Свидетельство о публикации №116110106585
Свидетельство о публикации №116110106585
Рецензии
Давно меня звали в Словакию и говорили, что за день словацкий изучу. Но я не всё понимаю даже на украинском языке. Обрывки...спрятал улитку? Мои рецензии можно удалять.
Ира Разгарова 05.11.2016 22:51 • Заявить о нарушении
Ира Разгарова 05.11.2016 22:51 • Заявить о нарушении