Не на тих зупинках чекала мене,
не на тих виглядала вулицях.
Ти не знаєш мене, і тому оминеш
у людських переповнених вуликах.
А тепер ще й обличчя розмито дощем
і ховається під парасолею.
Я тебе випадково штовхну плечем,
ти ображено зойкнеш: «Боляче».
І зупинимось ми серед мокрих світів.
Парасольки опустим розгублено.
Зрозумієм, що кожен шукав і хотів
це обличчя – в краплинках – улюблене...
Не на тих зупинках чекала мене
© Copyright: Миклош Форма, 2016
Свидетельство о публикации №116102909630
Свидетельство о публикации №116102909630
Рецензии
"Зрозумієм, що кожен шукав і хотів
Це обличчя – в краплинках – улюблене..."
Как хорошо сказано!!!
Миклош, мне очень нравятся ваши стихи..под каждым бы оставила отзыв восхищения - можно я обобщу и выражу восхищение ВСЕМУ вашему творчеству?..
)))
С теплом и восхищением, Олеся
Сантиния 01.11.2016 02:15 • Заявить о нарушении
Це обличчя – в краплинках – улюблене..."
Как хорошо сказано!!!
Миклош, мне очень нравятся ваши стихи..под каждым бы оставила отзыв восхищения - можно я обобщу и выражу восхищение ВСЕМУ вашему творчеству?..
)))
С теплом и восхищением, Олеся
Сантиния 01.11.2016 02:15 • Заявить о нарушении
Разрешаю великодушнейше...)))
Олеся, я Вам сказочно, волшебно, тысячаиоднаночево благодарен, потому испытываю определённую неловкость.
А в знак признательности Вам первой в своём отзыве на Вашу рецензию даю по секрету прочесть вот самое-самое толькочтошное
Ти візьми мене під руку щойно вийдемо з кав'ярні
І за спиною залишим аромати запашні.
Скрізь по місту, як будинки, люди парні і непарні.
Ти візьми мене під руку, буде затишно мені.
Ти візьми, тримайся міцно, на бруківці буде слизько.
Ця бруківка особлива – їй уже сто тисяч літ.
Будь зі мною попід руку тепло-тепло, близько-близько.
Хай мені позаздрить місто, хай мені позаздрить світ.
Ти візьми мене під руку, все серйозно – не забава.
Будем довго попід руки, будем вічність пліч-о-пліч.
Губи наші в поцілунках з присмаком гіркої кави.
Місто все – велика джезва – каву варить день і ніч…
Сейчас буду выставлять, но, как говорится, только после Вас!
Спасибо!
Читайте!
И ругайте, естественно!
Ну, хотя бы для того, чтобы не сглазить)))
Миклош Форма 01.11.2016 04:44 Заявить о нарушении
Олеся, я Вам сказочно, волшебно, тысячаиоднаночево благодарен, потому испытываю определённую неловкость.
А в знак признательности Вам первой в своём отзыве на Вашу рецензию даю по секрету прочесть вот самое-самое толькочтошное
Ти візьми мене під руку щойно вийдемо з кав'ярні
І за спиною залишим аромати запашні.
Скрізь по місту, як будинки, люди парні і непарні.
Ти візьми мене під руку, буде затишно мені.
Ти візьми, тримайся міцно, на бруківці буде слизько.
Ця бруківка особлива – їй уже сто тисяч літ.
Будь зі мною попід руку тепло-тепло, близько-близько.
Хай мені позаздрить місто, хай мені позаздрить світ.
Ти візьми мене під руку, все серйозно – не забава.
Будем довго попід руки, будем вічність пліч-о-пліч.
Губи наші в поцілунках з присмаком гіркої кави.
Місто все – велика джезва – каву варить день і ніч…
Сейчас буду выставлять, но, как говорится, только после Вас!
Спасибо!
Читайте!
И ругайте, естественно!
Ну, хотя бы для того, чтобы не сглазить)))
Миклош Форма 01.11.2016 04:44 Заявить о нарушении
Ой, спасибо громаднейшее за "толькочтошное"стих-ние; оно-ВЕЛИКОЛЕПНОЕ..за прогулку по прекрасному Львову(лет 18 прошло как была "у вас", но как сейчас помню красоту и величие вашего города)..
Спасибо за ваши необыкновенно волшебные стихи(особенно нравятся на рідній мові), наполненные любовью и романтикой!
Я теперь ваша постоянная читательница)))
С признательностью и уважением,
Сантиния 01.11.2016 08:06 Заявить о нарушении
Спасибо за ваши необыкновенно волшебные стихи(особенно нравятся на рідній мові), наполненные любовью и романтикой!
Я теперь ваша постоянная читательница)))
С признательностью и уважением,
Сантиния 01.11.2016 08:06 Заявить о нарушении