Последний день в Украине
Я ледве дихаю від напруги.
Наче узимку тремтять плечі,
Знаю, що нас тут не буде вдруге.
Скільки залишилось? Пара годин?
Зробиш на пам'ять, можливо, світлину?
Тільки не плач. В мене шлях лиш один.
Навіть якщо на кінці його згину.
Я не вагаюсь. Будь вже що буде.
Львів залишив вічний спогад нам.
Там інша мова, там інші люди.
І все одно моє місце там.
Я подзвоню як дістанусь кордону.
Ну, заспокойся. Будь ласка, не плач.
Я помахаю з віконця вагона.
Я дійсно їду. Це правда. Пробач.
Свидетельство о публикации №116102705860