Осiнь плачеться крадькома
як вдова, що вдова знедавна.
Бо замінить її зима,
вкриє сніг забуттям безславним.
І не вернеться молоде
листя жовте, яким пишалась.
І поетів уже не жде,
вже і з римами попрощалась.
Ще і вітер, злий донжуан,
рве додолу останню сукню.
І, оголена, крізь туман,
осінь йде у обіймах суму...
Свидетельство о публикации №116102700392