Подалі від людей,
І від сторонніх очей,
І від розумних дітей,
Хочу сидіти за останньою партою і дивитися у вікно.
Поки учитель говорить про індукцію,
Пропускаю повз вуха його сувору інструкцію:
Не вірю в інструкції,
Не вірю в солдатиків!
Вірю в любов і в дипломатів.
Я ж бо зелене дерево,
Свою ручку вивчаю достеменно,
Натхненно спілкуюся з вітром,
Шукаю наші пересічні й дотичні.
Я ж бо, сонцем зігріта
Й мріями оповита,
Немовби не тут за партою,
А крокую світовою картою.
І щоб не злетіти вільно,
Маю міцне коріння.
Заблукати я хочу у тузі,
Та я на уроці -
Я дерево у напрузі.
В мені є вольти й ампери,
Валентності й полімери.
І так заважають ці парти
Крокувати світовою картою.
Якісь дивні думки некоректні
Недоладно лізуть у черево.
Мені все одно.
Я спокійна -
Я ж бо зелене дерево.
Зелене дерево
© Copyright: Оля Остах, 2016
Свидетельство о публикации №116102509578
Свидетельство о публикации №116102509578
Рецензии
