Ти впускаєш людину до себе,
До своєї тонкої душі,
До зірок в голові серед неба
Та незримих для всіх почуттів.
До маленьких та сонячних зайчиків,
До хмаринок,до сонця,до мрій,
До наївних коричневих качечок
Та до лісу густого покрій.
Ти впускаєш її до кімнати,
Де лиш ти міг знаходить покій,
Де душевних хитань експонати,
Де гудить бджіл незлічений рій.
Там, де ходить годинник раз в місяць,
Де кричить кольорова краса,
Де висять сотні вогняних китиць,
Де лежить квіткова полоса.
Зустрічаєш її кипарисами
Та зі сходом червоно-осіннім,
А вона із кривавими списами
Нищить любих до серця дельфінів.
***
© Copyright: Алиса Серая, 2016
Свидетельство о публикации №116102507346
Свидетельство о публикации №116102507346
Рецензии