Пропажа

Самій ніжній любові настане кінець,
нескінченного суму обірветься пряжа.
Що робити з тобою, з собою вкінець?
Як забути тебе, ненаглядна пропажа?

Скоро станеш чиєюсь дружиною знову,
спокійніші думки і волосся гладкіше.
А від наших пожеж, від весни голубої
не залишиться в серці нічого, крім тиші.

Будуть роки мелькать, як в степу поїзди,
будуть сірими дні, мов краплини всі схожі.
Без кохання живуть і не знають біди,
якщо серце мовчить й мрії вже не тривожать.

Та колись в твої двері постука біда,
ляжуть сутінки враз в чисто прибранім домі.
Схопиш слухавку хутко смертельно бліда
і віднайдеш загублений в пам‘яті номер.

„Він поїхав назавжди у край своїх мрій“ –
глухо голос чужий тобі в трубку розкаже.
Будеш плакати гірко: „Єдиний ти мій!
Як забути тебе, незамінна пропажа!“

24.10.2016

* Спроба перекладу чи за мотивами твору Олександра Вертинського „Дорогая пропажа“.

Александр Вертинский
Самой нежной любви наступает конец,
Бесконечной тоски обрывается пряжа...
Что мне делать с тобою, с собой, наконец,
Как тебя позабыть, дорогая пропажа?
Скоро станешь ты чьей - то любимой женой,
Станут мысли спокойней и волосы глаже.
И от наших пожаров весны голубой
Не останется в сердце и памяти даже.
Будут годы мелькать, как в степи поезда,
Будут серые дни друг на друга похожи...
Без любви можно тоже прожить иногда,
Если сердце молчит и мечта не тревожит.
Но когда-нибудь ты, совершенно одна
(Будут сумерки в чистом и прибранном доме),
Подойдешь к телефону, смертельно бледна,
И отыщешь затерянный в памяти номер.
И ответит тебе чей-то голос чужой:
"Он уехал давно, нет и адреса даже."
И тогда ты заплачешь: "Единственный мой!
Как тебя позабыть, дорогая пропажа!"